Ківерцівська міська рада
Ківерцівський район, Волинська область

Скіра Ігор Антонович

Скіра Ігор Антонович народився 08 березня 1961 року в місті Ківерці, Волинської області, в сім’ї лікарів, його батько Антон Павлович – заслужений лікар, мати – Лілія Миколаївна – лікар-педіатр. Батько був Ветераном Великої Вітчизняної війни, учасником бойових дій, був вірним та відданим національним цінностям України. Тому маленький Ігор разом з сестричками Оксаною та Оленкою виховувався в родині з патріотичними цінностями, повагою до історичного минулого України, де і сформувалась його національна самосвідомість, любов до рідної землі та держави.  

Після закінчення ЗОШ №4 в м. Ківерці, Ігор обрав відповідальну та необхідну суспільству професію інженера. У 1978 році поступив в Український інститут інженерного водного господарства у м. Рівне. Ігор також  закінчив військову кафедру та пройшов службу у армії, де і отримав перші навики інженерно саперної справи. У 1983 році отримав диплом спеціаліста інженера гідротехніка у званні старшого лейтенанта. Після закінчення навчання він по розприділенню розпочав працювати у м. Луцьку у Об’єднанні «Волиньмеліоводхоз».

У 1984 році Ігор Антонович одружився - його обраницею і вірною супутницею стала Кротюк Тетяна, дівчина, з якою він познайомився у рідних Ківерцях. Сім’я оселилась в м. Луцьку та у 1987 році у них народилась донька Оленка.

Розумний та ініціативний інженер швидко заслужив повагу та просування по кар’єрі, уже у 1988 році обіймав престижну посаду провідного інженера технічного нагляду за будівництвом. В часи перебудови на державних підприємствах були труднощі з виплатами зарплатні, і Ігор прийняв рішення залишити посаду провідного інженера та в 1992 році вирушив на роботу в Сибірський край, щоб утримувати свою молоду сім’ю.  

В будівельній організації він проявив себе блискучим спеціалістом, та за заслуги обійняв відповідальну посаду керівника будівництва.  Керівництво поважало Ігоря Антоновича за неабиякий розум, він міг впоратись з найважчими інженерними кресленнями та задачами за короткий час. Колеги та друзі любили його за чесність, справедливість та доброзичливість. За період своєї інженерної кар’єри Ігор Антонович здав в експлуатацію багато об’єктів промислового значення: компресорних та нафтопереробних станцій.

У 2014 році, коли розпочалось військове протистояння на Сході України, Ігор Антонович покинув високооплачувану роботу, повернувся додому та записався добровольцем на військову службу. Неабиякий вплив на це рішення мало патріотичне виховання в родині. Не дивлячись на 20 років роботи в Російській Федерації, він відмовився від російського громадянства та весь вільний від роботи час проводив вдома з сім’єю, в рідному краї.

9 січня 2015 року старший лейтенант Ігор Антонович у віці 53 роки пішов на фронт у складі 2-го батальйону 14 окремої механізованої бригади (м. Володимир-Волинський) командиром інженерно-саперного взводу. Його основний девіз був «Ворог не пройде». На всі вмовляння родини залишитись та не ризикувати життям, відповідав твердо: «Я козак, та повинен оберігати Україну. Ви тут піклуйтесь про внучечок, а я буду обороняти кордон, щоб ворог не пройшов, і ви жили спокійно під мирним небом. Якщо не піду я, то піде молодий хлопець, в якого дружина, дітки.»

На службі старший лейтенант Ігор знову ж таки проявив себе як справжній професіонал. Не маючи військового досвіду, він пройшов на відмінно військове навчання на полігоні. Бойовий командир батальйону розповів про його фахову  майстерність сапера, який умів так замінувати підходи до передніх рубежів військових позицій ЗСУ, що ніякий ворог не міг підійти не заміченим.

Життя Героя обірвалося у віці 54 роки 23 грудня 2015 року під містом Мар’янка Красногорівського району у Донецькій області від кульового поранення в голову. Поховали Ігоря в рідному місті Ківерці, провести в останню путь та підтримати родину зійшлися сотні ківерчан, обабіч доріг по яких несли  труну стояли з запаленими свічками та лампадками учні шкіл та жителі міста.     

Головними цінностями вважав патріотизм, чесність, справедливість та любов до родини. Ігор завжди був надійною опорою для своєї родини, найбільше обожнював своїх двох онучок Настю та Марійку. Він був абсолютно невибагливим, йому було потрібно тільки найнеобхідніше: невеличка кімната з телевізором (обожнював науково-дослідницькі передачі), одяг та їжа. Це була людина, яка брала від життя мізер, а віддавала всього себе.