76 років тому – 1 лютого 1944 року селище Ківерці було визволено від нацистських загарбників
Визволення Ківерцівщини, як і всієї Волині, здійснювалося в рамках Рівненсько-Луцької операції військами 13-ої армії генерал-лейтенанта Миколи Пухова 1-го Українського фронту під командуванням генерала армії Миколи Ватутіна.
На території району діяли, зокрема, 1-й і 6-й кавалерійські корпуси під командуванням генерал-лейтенантів Віктора Баранова та Сергія Соколова у взаємодії з 181-ою та 12-ою стрілецькими дивізіями генерал-майорів Олександра Сараєва та Логвина Червонія.
Січень 1944-го видався теплим, м’яким. Відлига змінювалася туманами, мокрими снігопадами. Болота, розмоклі видолинки ставали непрохідними для важкої бронетехніки, артилерії, обозів. Для кавалерії теж були надскладні умови. Військам часто доводилося вдаватися до обхідних маневрів. Фашисти чинили запеклий опір.
У смузі наступу на Луцьк єдиним укріпленим опорним пунктом було селище Ківерці, визволення якого покладалося на 4-й та 7-й кавалерійські полки (полковники Йосип Бєлих, Герой Радянського Союзу, уродженець с. Комарове Турійського району, та Михайло Мнишенко) 2-ої кавалерійської дивізії (командир генерал-майор Хаджі-Умар Мамсуров) 1-го кавалерійського корпусу генерал-лейтенанта Віктора Баранова.
Вночі з 31 січня на 1 лютого в Ківерцях побувала розвідка 7-го гвардійського кавалерійського полку (лейтенант Мізенцов) та корпусна розвідка (лейтенант Соколянський). В районі залізничної станції і депо було виявлено групу ворога чисельністю понад 200 чоловік, які обладнали вузли супротиву в будівлях станції та на підходах до неї. Зібрані дані доповнили партизани та місцеві жителі.
Начальник оперативного відділу штабу 7-го кавалерійського корпусу Григорій Токарєв пригадував: “Десь за 10-15 км від Ківерців до нас прийшли партизани і повідомили, що в селищі укріпився піхотний батальйон німців і така ж кількість угорців, навколо залізничної станції викопано траншеї і встановлено вогневі точки, а лінію оборони вздовж залізничного полотна обнесено колючим дротом”.
В ході наступу вранці 1 лютого угорські піхотинці після незначного опору відступили в напрямку Луцька та Рожищ. Німці, відстрілюючись, відходили до Луцька. 3-й ескадрон 7-го полку отримав завдання очистити місцевість від залишків ворога. Кавалеристи стали зачищати болото і ліс. При виконанні завдання було знищено понад 70 офіцерів і солдат противника, ще 13 взято в полон. За майстерне ведення бою і керівництво ескадроном гвардії старший лейтенант Пушко був нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.
У запеклому нічному бою кіннотники 4-го та 7-го кавполків нанесли поразки частинам 19-ої легкої піхотної дивізії Угорської королівської армії. Тільки 4-м кавалерійським полком у полон було взято 50 угорських солдат і офіцерів.
В бою за селище і станцію Ківерці фашисти втратили більше 250 солдатів і офіцерів убитими, кількасот було поранено, багато взято в полон. Наступаючими силами захоплено 12 кулеметів, 8 мінометів, іншу зброю та боєприпаси, близько 100 вагонів з награбованим вантажем, склади з продуктами.
Були бойові втрати і серед визволителів. Смертельне поранення отримав командир кулеметного взводу 20-літній старший лейтенант Іван Колесников із м. Душанбе (Таджикистан). Це єдина бойова втрата серед офіцерського складу. Полеглі та померлі у військових госпіталях від поранень захоронені на центральному меморіалі в міському парку.
1 лютого, окрім селища Ківерці, вільними від загарбників стали села Бодячів, Дачне, Дідовичі, Жабка, Жидичин, Кульчин, Липляни, Небіжка, Прилуцьке, Сапогове, Сокиричі.
1-2 лютого 1944 року фронт стабілізувався на лінії: річка Стир – Колки – Четвертня – Незвір – Луків – Крижівка – Валер’янівка – залізничний міст – Кульчин – Жидичин. Останній бій з окупантами відбувся на території району біля сіл Хорлупи, Пальче 4 лютого.
