Домашнє насильство: що робити і куди звертатися
Зазвичай люди, які зазнають домашнього насильства, не розуміють, що зіткнулись із ним. У суспільстві існує думка, що насильством слід вважати лише фізичні вияви агресії.
Так що ж таке «домашнє насильство», згідно із законом?
Домашнє насильство – дії або бездіяльність фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Якщо раніше домашнім насильством вважались інциденти у подружжі, то тепер розширюється коло осіб. До нього тепер відносять колишнього чоловіка/дружину, громадянські шлюби (спільне проживання без реєстрації). Розширене коло осіб, яких визнають кривдниками: прийомні батьки, особи, які спільно проживають чи проживали в одній родині, рідні брати, сестри, опікуни й інші родичі – дядько, тітка, племінниці, двоюрідні брати, сестри, двоюрідні дідусі та бабусі.
Під економічним насильством в законі значиться умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Якщо з фізичним та сексуальним насильством більш зрозуміло, то з психологічним та економічним насиллям важко розібратися.
Так яке ж воно психологічне та економічне насильство?
Психологічне насильство, відповідно до закону, – це словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.
Дуже часто про психологічне насильство кажуть, що «це просто сварка», «це ревнощі», «це нормально» та «та трохи випив», але це ненормально. Те, що принижує честь та гідність особи, це і є насильство. Це можна довести за допомогою свідків та обов’язково викликати поліцію.
Які заходи можуть застосовуватись до кривдників?
Якщо раніше за домашнє насильство була виключно адміністративна відповідальність, то тепер вводиться кримінальна відповідальність окремим законом.
В законодавстві зазначено, що терміновий припис — захід протидії домашньому насильству, спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров’я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства. Застосовується до кривдника не більше, ніж на 10 днів. Ідеться про негайне припинення домашнього фізичного насильства. Він полягає в обмеженні кривдника, що вчиняє домашнє насильство, доступу до житлового приміщення, де проживає жертва.
Терміновий припис виноситься за заявою постраждалої людини, а також за власною ініціативою працівників Національної поліції України за результатами оцінки ризиків. Забороняється вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи та контакт з нею. Кривдник повинен залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи.
Є ще обмежувальний припис — захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов’язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямоване на забезпечення безпеки постраждалої особи. Обмежувальний припис видається тільки судом на строк від 1 до 6 місяців за заявою постраждалої особи або її представника. Якщо домашнє насильство застосоване до дитини — за заявою батьків або інших родичів дитини (баби, діда, повнолітніх брата, сестри), мачухи або вітчима дитини, а також органів опіки й піклування.
Під час обмежувального припису діють такі обмеження та заборони:
забороняється перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
усунення перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
обмеження в спілкуванні з постраждалою дитиною;
заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалої особи;
заборона особисто і через інших людей розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
забороняється вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.
Куди потрібно звертатись в разі вчинення домашнього насильства?
Найперше, куди потрібно звернутися за допомогою – це поліція. Ви можете викликати поліцію за телефоном 102 або звернутися особисто до райвідділу та написати заяву. Пам’ятайте, що поліцейські можуть проникати до житла особи без рішення суду в невідкладних випадках, пов’язаних із припиненням акту домашнього насильства, у разі небезпеки для життя чи здоров’я постраждалої особи.
Якщо ви потребуєте консультації, боїтесь звертатись до поліції з даного питання чи з інших причин, то можете зателефонувати на номери гарячих ліній, де вам нададуть роз’яснення та консультування:
Національна "гаряча лінія" з питань протидії насильству та захисту прав дитини 0 800 500 335 або 116 123 (з мобільного) – безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів будь-яких операторів по всій території України;
Національна гаряча лінія з питань запобігання домашнього насильства, торгівлею людьми та гендерної дискримінації 0-800-500-005, або з мобільного 116-123 вона працює цілодобово;
Державний кол-центр з питань запобігання домашньому насильству 1547;
Урядовий кол-центр 1545;
У разі необхідності також надається правова допомога, звертатись на гарячу лінію Координаційного центру з питань безкоштовної правової допомоги – 0-800 213-103 або звертатись до місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги або бюро правової допомоги за місцем вашого проживання.
