Шістнадцять перемог на шашковій дошці життя: історія незламної чемпіонки Людмили Ведерко ♟️🏆
Мабуть, знаково, що нам випала нагода поспілкуватися з шістнадцятиразовою чемпіонкою світу з шашок серед осіб з інвалідністю Людмилою Ведерко у Національний тиждень безбар’єрності. Адже її особистий життєпис – від народження й до нинішнього дня - вартий наслідуванню в умінні долати життєві негаразди.
Дитинство Людмили Іванівни було, певно, не надто щасливим та безтурботним, бо ж вона виховувалася не в щасливій сім’ї, а в соціальних закладах Донеччини – спочатку в будинку дитини, а згодом в будинках-інтернатах, де існували свої «закони та правила». Тобто з самого малечку ця тендітна дівчинка пройшла добрячу школу виживання – навчилася з завидною упертістю та терплячістю долати усі життєві виклики. Найбільшу втіху Людмила знаходила на уроках фізичного виховання. Незабарилося й визнання серед однолітків. Педагоги почали дівчинку долучати до змагань. Значних результатів вона досягала у різних видах – легкій атлетиці, настільному тенісі, шахах, шашках. А нагородою за призові місця були солодощі… Цим незавидним лакіткам-відзнакам у радянські часи особливо тішилася дітвора, яка виховувалася в інтернатах.
Людмила зберегла любов до спорту й у профтехучилищі, де навчалася майстерності будівельних професій, оскільки не було коштів для вступу й навчання в інституті фізкультури та спорту. У 1980 році отримала диплом Бахмутського (тоді Артемівського) ПТУ за фахом маляр-штукатур. Того ж року дівчина вийшла заміж, працювала за фахом на будівництві і… була активною учасницею громадського життя підприємства, де особливе місце займало фізичне виховання.
Тоді повсюдно організовувалися різноманітні змагання у трудових колективах та між підприємствами. От молоду дівчину «комсомолку, спортсменку» - як у відомому радянському фільмі, відповідно делегували представляти будівельну організацію. Здібну спортсменку, яка виборювала призові місця у різних видах, угледіли представники знаного того часу у зрусифікованому Артемівську підприємства «Побєда Труда», яке спеціалізувалося на виготовленні спеціального обладнання для вугільної промисловості, та й запросили працювати, тренуватися та представляти їхній колектив. Вона й погодилася.
Змагання проводилися часто - це були і шашки, і шахи, і настільний теніс, іноді легка атлетика, проте це був уже інший, значно вищий рівень. Тож участь у них потребувала щоденних тренувань. На сім’ю залишалося значно менше часу. А ще у 1981 році народився син. Зрозуміла, що треба на чомусь одному зосередитися. Тому я вирішила посилено займатися шашками і настільним тенісом.
- До 35 років я займалася суто тенісом, - пригадує Людмила Іванівна. - До речі, виконала кандидата в майстри спорту. Навіть запрошувалася у якості судді на змаганнях. А шашки це було як хобі спочатку. Потім почались теж змагання, спочатку на область, а там і на Україну. У 1995 році – виконала норматив з шашок і отримала звання майстра спорту України.
З шашками допоміг визначитися випадок. Людмила була вагітна і їй одного разу, коли йшла вулицею, зробилося зле. Шукаючи очима де б присісти, Людмила натрапила на вивіску «Шашковий клуб». Зайшла. Там до десяти людей активно суперничали між собою у шашки. Присівши поруч, аби перепочити, жінка й сама зацікавилася, а згодом й поринула з головою у ту захопливу атмосферу, де панують чорно-білі шашки на чорно-білих клітинках.
Вагітною Людмила Ведерко взяла участь і у Всеукраїнських змаганнях з шашок, де її здібності запримітив нинішній тренер. На той час поглиблювалася економічна криза в Україні. У 2000 році зупинився завод. Щоб заробити копійчину, довелося працювати на будівництві у столиці. Але разом з тим не припиняла участі у змаганнях. Чиновники зі спорту запропонували обдарованій спортсменці роботу адміністратора на стадіоні «Металург» у рідному Бахмуті (Артемівську). Вона спочатку зважувала усі моменти, адже заробітки в столиці були значно вищими, проте з роками фізична праця давалася важче. Більше уваги потребувала й сім’я.
Тож у 2009 році Людмила Ведерко обрала рідне місто й роботу на стадіоні з єдиною умовою, що попри відсутність педагогічної освіти, зможе вести гурткову роботу серед дітей, навчаючи їх майстерності гри в шашки. Паралельно вона активно бере участь у змаганнях міжнародного рівня, ставши членом збірної України. Проте, отримавши у 2012 році травму, Людмила Іванівна не полишає спорту – нині вона є членом збірної України серед людей з інвалідністю. Географія її участі в міжнародних змаганнях різного рівня дуже широка.
- Щойно повернулася з Туреччини, - розповідає Людмила Іванівна, - де відбувався чемпіонат світу з шашок. Там виборола першість у категоріях – «Класика» та «Рапід», а в «Бліці» - була другою.
Події 2014 року назавше змінили звичний ритм життя українців, в тому числі й російськомовних мешканців Донбасу.
- Було дуже страшно, - пригадує Людмила Ведерко, - прокинутися одного дня під звуки вибухів авіабомб та розривів снарядів. Але разом з тим одважитися кардинально змінити свій усталений спосіб життя, свій побут, загалом свій маленький «всесвіт» важко. Минуло кілька років на усвідомлення того, що відбувається щось жахливе.
На запрошення переїхати до Луцька спочатку відгукнувся особистий тренер - заслужений тренер України Дмитро Мударісов.
- Було важко залишати все, - розповідає співрозмовниця, - квартиру в Бахмуті, дачну ділянку, неподалік, у Світлодарську, житло, успадковане від матері. Чоловік теж не хотів переїжджати. Але у 2019 одважилася я і переїхала. Відтоді виступала від Волинської області. В наступному, 2020 році, отримала заслуженого майстра спорту України. Спочатку я розривалася між роботою і сім’єю, що означало образно між заходом і сходом. Потім приїхав до мене чоловік. Діти ж уже переїхали як розпочалося повномасштабне вторгнення – фактично в чому стояли, в тому й приїхали, рятуючись від ворога, заледве прихопивши деякі документи. Правда до себе поселити дітей не змогли, бо ж з чоловіком мешкали в гуртожитку, в маленькій кімнаті, де ледве-ледве поміщалися вдвох. Що з житлом у Бахмуті і Світлодарську – невідомо, певно, зруйноване вщент, як і все до чого торкається окупант.
Квартирне питання для шістнадцяти разової чемпіонки світу із шашок Людмили Ведерко вирішилося у 2024 році за сприяння Ківерцівського міського голови Олександра Ковальчука та директора ВРЦФКСОІ «Інваспорт» Віктора Галан-Влащука після успішної реалізації під управлінням НЕФКО проєкту по облаштуванню приміщення для тимчасового проживання ВПО, фінансування якого супроводжувалося Європейським Союзом у рамках Програми «Підтримка ЄС для нагальних потреб розміщення внутрішньо переміщених осіб в Україні». Олександр Миколайович вручив ключі від квартири для сім’ї Ведерко у будинку для колективного проживання для сімей ВПО у селі Тростянець.
- Я й не мріяла про такі комфортні умови проживання, - розповідає пані Людмила. – Тут є все необхідне – від посуду до постільної білизни. Крім того, нам виділили земельну ділянку, на якій вирощую городину. А ще - я керівник гуртка Ківерцівського ЦПО, навчаю дітей майстерності грі у шашки. Як буде закуплене необхідне обладнання, то займатимуся з дітками й шахами. Зауважу, що тут, на Волині, я заочно навчалася в Академії рекреаційних технологій та права на відділенні «Фізична культура і спорт». Діти дуже гарні, обдаровані. Я навчаю їх грі у шашки, а вони мене – української мови. Саме завдяки постійному спілкуванню з ними українською я почуваюся впевненіше при розмові з іншими людьми. Щодо планів, то в найближчій перспективі участь у чемпіонаті України з шашок. Восени сподіваюся, не забігаючи наперед, на участь у чемпіонаті світу у дисципліні «шашки-100».
Ми ж щиро бажаємо щонайбільше перемог Людмилі Іванівні у спортивному суперництві, а нашій Україні – у зловісному й кривавому протистоянні з лютим ворогом.
