Дякуємо Тобі, мужній воїну!
Напередодні Великодня ківерчани зустріли звільненого з російського полону військовослужбовця 47 окремої механізованої бригади «Магура», мешканця села Хопнів, Олександра Ковбасюка, який провів у російській неволі майже два роки – нескінченно довгих дев’ятнадцять місяців.
Зустріч відбувалася на площі біля освітнього закладу села Тростянець. Привітати бійця з поверненням додому прийшли міський голова Олександр Ковальчук та заступник – Юрій Тананайський, настоятель місцевого храму Святої Трійці, капелан - отець Сергій Ледвовк, староста Тростянецького старостинського округу (до якого належить Хопнів) Петро Вишневський, фахівці з супроводу ветеранів, представники Луцького районного ТЦК та СП, працівники Будинку культури імені М.П. Ковальова, педагогічний та учнівський колективи Тростянецького ліцею, дружина з донькою та онукою, рідні, друзі, жителі громади.
П’ятдесятирічного Олександра Ковбасюка зустріли урочистим виконанням Державного Гімну під щемливе тріпотіння чи то од вітру, чи то від переповнених емоцій синьо-жовтого знамена вільної й незалежної країни, до якого він припав губами, ставши навколішки. Від споглядання цього хвилюючого моменту у присутніх мимоволі наверталися сльози.
Символічними були й подарунки Герою – святий великодній хліб на вишитім рушникові та біла сорочка, оздоблена традиційним хрестиком. Квіти теж були жовто-блакитні.
- Нині ми зібралися з надзвичайно радісної події, - зазначив міський голова Олександр Ковальчук, - щоб висловити вдячність воїну-захиснику за захист рідної землі від зайди-окупанта, за мужність та витримку у нелюдських умовах полону. Ми просимо Бога, щоб і надалі оберігав Тебе всюди.
- Господь чує наші молитви, - зауважив протоієрей Сергій Ледвовк, - тож благословив на таку радісну подію перед великим світлим святом Христового Воскресіння. Сьогодні день повернення, день віри у те, що світло перемагає темряву, що добро перемагає зло. Ми дякуємо Тобі, мужній воїну!
Олександр Ковбасюк був надзвичайно зворушений такою теплою зустріччю зі своїми земляками. Від хвилювання в нього тремтів голос, а на очі наверталися сльози. Він подякував усім, хто молився за нього, хто не втрачав віри та допомагав у його визволенні. Воїн попросив, щоб молилися за звільнення тих побратимів, які залишаються в полоні.
Про пережите Олександр воліє не згадувати, бо надто ще кровить душевна рана та дошкуляють фізичні недуги, як наслідки нелюдського поводження російських тюремників, а особливо колишніх співвітчизників-зрадників, котрі лютували у Донецькій катівні.
